Є люди, які приходять у цей світ, щоб примножити його красу або «повірити алгеброю гармонію»: народні майстри, музиканти, поети, художники, мистецтвознавці. Однак існує ще одна важлива місія: долучити інших до мистецтва, відкрити великий простір творчості і натхнення. Саме цій справі присвятив більше 50-ти років свого життя Володимир Пилипович Лопушан.
Розпочинав на посаді майстра, пізніше – викладача в профтехучилищі, навчаючи, як тоді казали, «молоді робітничі кадри» азам професійної майстерності. Але найголовнішим у його ставленні до педагогічної праці стало щире прагнення досягнути максимального розвитку творчого потенціалу своїх учнів, пробудження і формування у них пасіонарної життєвої позиції. Разом із вихованцями він виготовляв цікаві методичні посібники для занять, розробляв тренажери у класі радіосправи, яка стала одним з численних захоплень Володимира Пилиповича. Моделі тракторів, комбайнів, іншої сільськогосподарської техніки, виготовлені ним разом із учасниками студентського гуртка, демонструвалися на різних виставках, у тому числі й за кордоном.
Добре відомий В. П. Лопушан у нашому місті і за його межами як фотохудожник. Він нерозлучний з фотоапаратом уже багато років, щоденно фіксуючи рідкісні моменти вічної краси «Софіївки» або додаючи нові епізоди до літопису уманського життя. Світлини майстра демонструвалися на виставках. Останнім часом одним із найбільших проєктів Володимира Пилиповича стало фіксування пам’яток старовинної уманської архітектури, які досить часто нищаться через байдужість господарів. Зібрані ним за багато років фотоматеріали безцінні для вивчення історичного спадку Умані.
Упродовж усього життя Володимир Пилипович цікавився народними ремеслами, малярством, фольклором – усім, що становить духовний спадок наших предків. На початку 90-х років ХХ ст. він став одним із ініціаторів створення в приміщенні Уманського профтехучилища № 36 української світлиці, у якій влаштовувалися для студентів народні вечорниці, конкурси української пісні, просвітні заходи тощо.
Пізніше до вже перелічених захоплень додався інтерес до гончарства. Як згадує сам Володимир Пилипович, ще в 50-х роках ХХ століття на базарі в Умані з’явилася велика кількість іграшкових оленів, коників, півників, а то й просто свищиків, розписаних чи просто червонобоких. Особливо виділялися серед виробів народних майстрів дивовижні вершники, розмальовані по чорному тлу білою та жовтою глинами. Давно вже ніхто не виготовляє цих іграшок, мало в кого збереглися вони до нашого часу. Одного такого вершника вдалося знайти у відомої в Умані збирачки народних звичаїв, традицій та старожитностей О. П. Діденко, яка назвала його «кентавриком». Саме цей «кентаврик» заінтригував Володимира Пилиповича. Він спробував розкрити загадку зʼяви того дивовижного свищика-вершника, а заразом відкрив для себе цікаву історію знаних громівських майстрів-гончарів, котрі славилися далеко за межами Уманщини.
Згодом інтерес викликали загадки древніх трипільських протоміст, які залишили багатющий пласт керамічних артефактів, у яких древні майстри втілили не лише суто практичну доцільність, а й сакральне бачення світу, міфи, легенди, ритуали, закодовані в знаках-символах, що ними помережані трипільський посуд, зооморфні та антропоморфні фігурки, моделі жител тощо.
У 1993 році В. П. Лопушан став керівником майстерні з виробництва художньої кераміки та завідувачем лабораторії технології та дизайну керамічних виробів в Уманському кар’єроуправлінні.
У 1998 р. декан факультету початкової освіти М. В. Картель запропонувала Володимиру Пилиповичу створити керамічну майстерню при університеті для викладання основ гончарства студентам спеціальності «Початкова освіта та образотворче мистецтво». За кілька років було створено технологічну базу для практичних занять під час вивчення навчальних курсів «Основи мистецтва кераміки», «Проєктування та декорування керамічних виробів», «Кераміка та скульптура малих форм», «Українська народна керамічна іграшка», які викладалися не лише для студентів новоствореного мистецького факультету, але й для інших спеціальностей. Керамічні вироби найталановитіших студентів стали прикрасою найрізноманітніших виставок, які відбувалися в університеті та за його межами.
Цікавим проєктом, до реалізації якого доклав багато зусиль Володимир Пилипович, стало заснування на базі Уманського державного педагогічного університету в 2006 році історико-етнографічного навчально-науково-виробничого координаційного центру «Основа». Основним завданням центру стало вивчення етнографічно-культурного середовища регіону із залученням творчої інтелігенції, народних майстрів, аматорів, художників та ділових людей, а також творчого потенціалу школярів, учнівської та студентської молоді до дослідження, вивчення та відродження матеріально-культурної спадщини українського народу (міфології, звичаїв, обрядів та ремесел) і поширення на широкий загал громадськості. Було налагоджено співпрацю із Державним історико-культурним заповідником «Трипільська Культура» (с. Легедзине Тальнівського району), Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара», Національним музеєм народної архітектури та побуту України в Пирогово (м. Київ) та низкою наукових та навчальних закладів України. Підписано угоди про взаємодію з міськими та районними радами і міськ- і райдержадміністраціями Умані, Тального, Христинівки, Монастирища.
Одним із перспективних проєктів центру «Основа» стало відкриття в червні 2009 року Малої академії народного мистецтва, метою діяльності якої стало залучення відомих народних майстрів до сприяння виявленню здібностей творчої молоді, забезпечення її інтелектуального, духовного розвитку, передачі досвіду та майстерності. Загальна ідея та конкретні напрямки діяльності Малої академії народного мистецтва знайшли позитивний відгук та широку підтримку серед освітян регіону, що охопив Уманщину та прилеглі райони, зокрема: Христинівський, Монастирищанський, Жашківський, Маньківський, Тальнівський. Наслідком такої співпраці стало проведення щорічних етнофестивалів «Ярмарок народного мистецтва», зокрема в жовтні 2019 року безпосередньо в університеті відбувся 7-й Етнофестиваль народного мистецтва «Відкритий простір творчості», організований мистецьким факультетом. Упродовж останніх років Володимир Пилипович продовжує активно працювати над розширенням технологічної бази майстерні художньої кераміки при мистецькому факультеті.
Попри поважний вік, Володимир Пилипович є великим життєлюбом і справжнім оптимістом, його духовна енергія спрямована на генерацію і втілення нових ідей, якими він щедро ділиться з молоддю.
Тетяна Лопушан
