Делегація історичного факультету УДПУ імені Павла Тичини відвідала меморіал жертвам політичних репресій в Умані та взяла участь у мітингу-реквіємі, приуроченому 75-им роковинам розстрілу в нашому місті в’язнів Чортківської тюрми (Тернопільщина). Очолив делегацію декан факультету, кандидат філософських наук, професор Анатолій Карасевич.
Вшанувати пам'ять загиблих земляків до Умані приїхали понад 250 гостей з п’яти районів Тернопільської області: Чортківського, Монастириського, Борщівського, Заліщицького та Бучацького.
Присутні згадували про події 75-річної давнини, про те, як у червні-липні 1941 року у зв’язку з наступом німецьких військ із Західних регіонів України розпочалася евакуація ув’язнених. Серед 954 в’язнів, етапованих з Чорткова до Умані, були переважно вчителі, священнослужителі, науковці, селяни. 123 в’язні були розстріляні дорогою до Умані, 767 осіб розстріляли безпосередньо в місті.
Тернопільські й уманські священнослужителі провели спільну панахиду за жертвами Чортківської трагедії, після чого студенти разом з уманчанами та гостями міста поклали квіти до меморіалу, на гранітних плитах якого викарбувані імена загиблих.
Історична довідка:
З мюнхенського часопису "Християнський голос" (№ 36, 1950 р.) і передрукованій інформації з "Галицького вісника (№ 46, 21 липня 2006 р.) дізнаємося такі факти:
«19 липня 1941 року до Умані привели більшовики з Чортківської тюрми близько 700 в’язнів. Разом з ними прибуло й Чортківське НКВД. Після 12 днів в Умань вступили німці. Приблизно 20 серпня німці доручили упорядкувати тюрму; коли ж призначений бургомістром начальник в’язниці пішов оглядати тюремний будинок, то виявилось, що у дворі дому, за мурами, розкидано багато верхнього одягу. Цей одяг не був схожий на той, що його носили люди Східної України.
При огляді будинку тюрми й тюремного господарського двору не знайшли нічого, що свідчило б про будь-які злочини. Всі урядовці, що працювали при тюрмі, виїхали з більшовиками. Тож, не було можливості розпитати про це когось, але випадково вони зустріли одного з колишніх урядовців тюрми, що працював там як помічник лікаря, чи не знає він що-небудь про долю тих людей, які перебували у в’язниці під час відходу більшовиків з Умані. Однак він не дав ніяких пояснень.
Та вже наступного дня цей чоловік зайшов до начальника тюрми і сказав, що в господарському дворі, в одному з хлівів, де був великий льох, тепер все застелене суцільною дерев’яною долівкою і він зауважив, що слід було б зняти цю долівку й оглянути замаскований льох.
Чоловіки негайно ж зірвали долівку, але ввійти в льох було неможливо, адже вхід був засипаний вугіллям і різними уламками дерева. Коли ж його очистили, то виявилось, що вхід до тунелю, де на зиму складали городину, є замурований і зацементований. Його одразу ж розбили й з тунелю долинуло таке повітря, що робітники знепритомніли. Розгледіти, що було в тому тунелі, не було ніякої змоги.
Про це негайно повідомили місцеву владу. Отож, приїхали німці з протигазовими масками, але з тунелю доносилось таке важке повітря, що ледве в масках вдавалось бачити складені там людські трупи. Майже два тижні вони чекали, щоб освіжилось повітря в тунелі та звідти можна було виносити й ховати тіла".
Через деякий проміжок часу все тюремне подвір’я було встелене тілами нещасних українських в’язнів. При викопуванні тіл виявлено, що вони були розташовані в три верстви, пересипані сіллю та землею. А над ними звалкували землю, щоб не можна було нічого впізнати і зверху посадили квіти…
Було також багато трупів у казематах і навіть під підлогою. Свідки оповідали, що безліч трупів ще рухались, стогнали, а енкаведисти накривали їх дошками та прибивали підлогу. Немало людських тіл знайдено також у ровах довкола в’язниці.
Усіх трупів в Уманській тюрмі-різниці начислено 863. Але впізнати вдалось дуже мало жертв. Більшість були в стані розкладу і дико знівечені. На всіх тілах виднілися сліди катування; у багатьох були виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, перерізане горло, зламані в ліктях руки й шкіра задерта аж до плеча; багато трупів мали кулі в потилиці… Були між ними дві жінки: одна мала відрізані груди, вирваний кліщами ніс і втятий язик. А друга була обкручена дротом.
Висів той грубий дріт на подвір’ї, а на ньому гаки. Мабуть, там вішали людей з колючим дротом на шиї (знаходили такі тіла) і пускали електричний струм. Душили людей також дошками, інших зв’язаних кидали згори в яму. В камерах повсюди була одежа… Кров досягала навіть стелі. Сліди закривавлених рук на стінах – це сьогодні німі свідки жорстоко-каральних сцен 1941 року.
Тлінні останки закатованих мучеників потім перевезли на місцевий цвинтар і поховали по-християнськи в шести братських могилах. Частину тіл безжально вбитих патріотів захоронили німці.
