Олександр Шевченко – студент факультету фізичного виховання Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, майстер спорту України з велоспорту. Серед основних досягнень Олександра є перше місце чемпіонату України серед чоловіків U-23 в груповій гонці та третє місце чемпіонату України серед чоловіків U-23 в індивідуальній гонці (головні змагання в сезоні, де проходить відбір на чемпіонат Європи), призові місця на міжнародних гонках та участь в двох чемпіонатах Європи (Чехія-2018 та Франція-2020).

– Як ви прийшли у велоспорт і чому обрали саме його?

– Одного разу я побачив як тренуються діти на велосипедах і в мене з’явилося раптове бажання зайнятися велоспортом. Та мене одразу не прийняли до секції через вікові обмеження. Довелося почекати, і уже через пів року я почав тренуватися.

– Чи були вагання у виборі ЗВО і хто порадив навчатися в УДПУ? Це був ваш свідомий вибір?

– Ніяких вагань з вибором університету не було, адже ще з 10 класу була ціль вступити саме в УДПУ. Пораду я отримав від свого тренера і не пошкодував.

– Розкажіть нам про особливості велоспорту.

– У велоспорті потрібно бути розвинутим в усіх аспектах, і в цьому полягає його особливість. Щоб здолати дистанцію в 180-230 кілометрів з швидкістю 32-35 кілометри за годину, потрібно бути сильним не лише тілом, але й духом Цей спорт корисний для людей будь-якого віку та статі. Він корисний, навіть, і для тих, хто має захворювання серцево-судинної системи.

– У вас є кумири у велоспорті?

– Звичайно у мене є кумири, як і в кожної людини на планеті. Це наші співвітчизники Олександр Симоненко, Володимир Дюдя, Сергій Гончар та закордонні велогонщики Петер Саган, Альберто Контадор.

– В яких змаганнях брали участь і чи довелося вам побувати за кордоном?

– Я брав участь в багатьох змаганнях в Україні. Долав велотраси в Польщі, Угорщині, Італії, Франції, Чехії, Словакії.

– Як велосипедисти відновлюються після виснажливих гонок?

– Ми відновлюємся масажем, зменшенням навантажень до відновлюючих тренувань та оздоровчими напоями.

– Хтось із вашої родини займається велоспортом? Це у вас спадкове?

–Тато займався в молодості бойовими видами спорту, а у велоспорті я був першопрохідцем в нашій сім'ї. За моїм прикладом у велоспорт пішла моя менша сестра. До речі, вона також навчається в нашому університеті.

– Чим займаєтесь у вільний час, якщо він є? Ваше хобі?

– У вільний час я можу піти погуляти до парку, пограти в монополію з друзями або зайнятися орігамі. Моє хобі – це спортивна рибалка, дуже заспокоює та допомагає самовідновлюватись.

– Які емоції наповнюють вас після перемоги?

– Почуваюсь щасливим від того, що недарма працював до цього моменту.

– Окрім велоспорту займаєтесь ще якимсь видом спорту?

– У мене не залишається часу на інші види спорту, але ми й так в міжсезоння займаємося важкою та легкою атлетикою.

– Що змінила у вашому житті пандемія коронавірусу?

– Через пандемію у нас в цьому році майже не було змагань. Ми не виїжджали за кордон, окрім чемпіонату Європи. Через закриття залів не проводилися повноцінні тренування, але попри всі заборони я не полишаю занять спортом.

–Кому ви хочете подякувати за свої успіхи?

– За свої успіхи я дуже вдячний першому тренеру Вадиму Миколайовичу Киві, який виховав в мені не лише спортивні якості, але й морально-етичні. Також вдячний своїм тренерам Сергію Дмитровичу Чмируку, Володимиру Юрійовичу Дюді, Євгену Юрійовичу Андрійчуку та директору спортивної школи «Промінь» Дмитру Архиповичу Чмируку, які зараз ведуть мене у великий спорт. Вдячний рідним, друзям, вболівальникам та всім, хто мене підтримує.

Дякуємо Олександру за те, що знайшов час для онлайн-спілкування, за щирість і відвертість. Бажаємо йому успіхів у навчанні, цілеспрямованості та наполегливості у спорті.