Саме таким тичининським поетичним рядком називався поетичний вечір, присвячений Дню закоханих і 120-річчю з дня народження Павла Тичини, який відбувся нещодавно на факультеті української філології. Цей вечір був багато чим унікальний. По-перше, мав аж дві пари ведучих: студентів Андрія Литвина та Інну Панчук і Ярослава Крицького та Дарію Дяченко. По-друге, показав видатного поета Павла Тичину з малознаного боку: з точки зору його стосунків з коханими дівчатами й жінками. По-третє, він розповідав про почуття, яке вже давно заплело казку в серці кожного з нас. І приємно, що трапилась така прекрасна нагода поділитись цією казкою з широким загалом, причому, поєднати її не тільки з всесвітнім Днем закоханих, а й із її величністю Поезією.

Ведучі повідали переповненій глядачами аудиторії, що Павло Тичина залишив про кохання дуже багато чудових віршів, що й сам він багато разів любив. Волею долі це часто були сестри. Так, Павло закохувався в сестер Нюсю й Полю Коновал (це до Нюсі-Інни звернено знаменитий Тичинин вірш «О панно Інно…»), у сестер Оксану й Ірину Коцюбинських (дочок письменника Михайла Коцюбинського), у сестер Романенко, у сестер Петренко, у сестер Пилинських, сестер Котових (одна з Котових, відома як поетеса Олена Журлива, зазнає совєцьких репресій, після таборів повернеться додому хвора, і Павло до кінця свого життя надсилатиме їй гроші на ліки)…

Захоплювався Павло Тичина й «не сестрами»: акторкою Ритою Нещадименко, співачкою Оксаною Петрусенко… Всі жінки в були різні, але всі гарні. І схожі ще в одному: кожна музично обдарована. «Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху», — писав Тичина в книжці «Замість сонетів і октав».

Зрештою, через кілька десятиліть Тичина нарешті одружився. З давно закоханою в нього Лідою Папарук. І прожили вони в мирі та злагоді все життя, і берегтиме Павло святість шлюбу так само вірно й самовіддано, як до того беріг святість почуття Кохання (тут ведучі знов доброзичливо пожартували, зазначивши, що Павла Тичину доречно було б назвати нашим українським Валентином).

Безперечно, в студентському виконанні звучали Тичинині вірші про любов. І — просто вірші про любов. Декламували Олександр Яковенко, Оля Михальченко, Ірина Осітрова, Олена Богачик, Андрій Литвин, Катя Прилипко, Володимир Ліщішен, Алла Сулима та інші.

А ще були конкурси, було традиційне вже для нашого університетського літоб’єднання поетичне ворожіння (цього разу, звичайно, долю «пророкував» своїми рядками Павло Тичина), студентські вірші, прекрасні пісні у виконанні Сергія Цюрка, вибір Валентина й Валентини (з цього приводу ведучі пожартували, обмовившись, що в нашому випадку, мабуть, правильніше було б сказати: вибір Тичина і Тичинки).

Завдяки дбайливим організаторам (а це були університетське літоб’єднання імені Миколи Бажана, кафедра української літератури й українознавства, студрада факультету на чолі з Оленою Богачик тощо) і уважним захопленим учасникам, у залі того дня заплелась справжня Казка Любові. А про те, що вона сподобалась, свідчить і той факт, що через кілька днів за цим же сценарієм впросились повторити свято і студенти факультету історичного, що їм теж чудово вдалось.

Тичина, як і кохання — це те, що нас об’єднує!

Університетське літоб’єднання імені Миколи Бажана